Ознайомлення зі святами англомовного соціуму, окрім стимуляції уяви та інтересу до вивчення історії, має сприяти вихованню толерантності та поваги до інших культур.

Серед свят англомовного соціуму (Різдво, День подарунків, Страсна п’ятниця, Другий день Пасхи, Весняний вихідний день, Офіційне свято останнього дня літа, Новий рік, Ніч Гая Фокса, День Незалежності (США), День Австралії (Австралія), День подяки (США), Хеллоуїн, День Святого Валентина, День батька, День матері, Дівалі (Австралія), День святого Георга (Британія), Фестиваль бардів (Уельс), Единбурзький фестиваль) чи не найбільш популярними та контраверсійним є Хеллоуїн.

Історія

Витоки Хеллоуїна можна простежити від давнього кельтського фестивалю Самайн (Samhain, бог Сонця), перші згадки про який сягають 4000 р. до н. е., коли кельти жили по землях, які ми сьогодні знаємо як Британію, Ірландію та північну Францію. Кельти були землеробами, рік визначали вегетаційними сезонами, а Самайн (31 жовтня) знаменував кінець теплої пори року і межу між матеріальним та духовним світами, коли душі померлих повертаються до матеріального світу. Кельтські священики, розпалюючи вогонь за допомогою іскри, використовували колесо як уособлення руху сонця; далі від головного багаття запалювали вогнище у кожному помешканні, аби захистити людей від усього лихого. У ранніх джерелах знаходять згадку про святкування, що мало тривати три дні та три ночі: традиційно ділили зібраний урожай, вирішували, яка частина худоби переживе зиму, а яку – варто зарізати. Це свято співпадає зі святом, яке відзначали слов’яни – Велесовою ніччю. Вважали, що в цю ніч зникають кордони між світами і духи предків повертаються до своїх нащадків, аби благословити весь рід. Перед настанням темряви розводили вогонь, ходили босоніж по вугіллю. Головна традиція як Самайна, так і Велесової ночі – спілкування з покійними родичами: для них залишали частування, просили вибачення, біля столу ставили зайвий стілець, на стіл клали прибори для їжі, на підвіконня ставили свічку (вона слугувала дороговказом душам пращурів), на вівтар клали яблука та осінні квіти.

У Мексиці святкують Дні мертвих (Días de los Muertos) у День усіх святих (1 листопада) та День усіх душ (2 листопада) замість Хеллоуїна. Городяни одягаються у страшні костюми та парадують вулицями. [2] Подібний фестиваль святкують і в Китаї – Teng Chieh (ліхтарі у формі драконів та інших тварин розвішують навколо будинків і вулиць, щоб вшанувати своїх померлих близьких, а родичі залишають їжу та воду біля портретів предків). [2] У Гонконзі святкують Юен Лан або «Фестиваль голодних привидів», під час якого розпалюють вогнища, а духам і привидам також готують частування [2].

Пізніше римляни завоювали значну частину кельтських земель (43 р. н.е.) і протягом наступних чотирьохсот років асимілювали кельтські традиції зі своїми віруваннями та святами. В цей час символом свята стає богиня врожаю та яблук Помона (сьогодні яблука відіграють важливу роль, як святкове частування традиційно готують глазуровані яблука).

Після панування римлян на теренах Британії у різний час мешкали сакські (західне узбережжя), скандинавські (південне та східне узбережжя) племена; кельти були витіснені до північної та західної окраїн Британії (до Уельсу, Шотландії, Корнуола, Камбрії та острова Мен). У наступні десятиліття в Британію приходить нова релігія – християнство (з приходом святого Августина з Риму в 597 р.н.е.). Започатковуються вже християнські фестивалі, й серед них – «День усіх святих» як день вшанування померлих, що спочатку відзначався 13 травня, але папа Григорій переніс дату на 1 листопада у VIII столітті. Таким чином він намагався асимілювати та легалізувати кельтське свято з метою зменшення суспільного опору християнізації. В цей день церква вимагала від віруючих повного утримання і смирення, аби молитви і благочестя могли захистити їх від зла.

Християнізація Європи поступово призвела до того, що усталені віками язичницькі традиції та канонічні свята було поєднано. Як писав відомий український релігієзнавець, професор А.М. Колодний: «Позаяк християнство, – по суті, не дало нашим предкам свого розуміння поточного життя, навколишнього природного середовища, господарської діяльності, то народ сприймав його через культ традиційних божеств, котрих поступово замінили з тими самими функціями, але вже з новими іменами християнські покровителі. У свідомості українців християнство поєднувалося з усілякими повір’ями, корені яких сягали дохристиянських, язичницьких уявлень» [3, с. 579].

Так, одне з найбільших свят Коляда (вшанування народження сонця) – перетворилось на Різдво (традиції варити багато страв, вносити в хату сніп (дідуха), кидати в стелю пшеницю і ворожити – залишились). [4, с. 24], [5, с. 55]. Також 6 січня святкували день народження бога Осиріса (що також асоціювався з Сонцем), а 25 грудня відзначали день народження іранського бога Мітри. [6, с. 995]. Традиції святкування Вербної неділі, коли віряни традиційно б’ють один одного вербовими гілочками: «Не я б’ю – верба б’є, за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко!», перегукуються із культовим вшануванням дерев. В.М. Войтович підкреслював, що: «…у Давньому Римі… під час великих урочистостей, на які запрошували іноземців, спеціальні жерці-феціали святили вербу й, торкаючись нею шановних гостей, промовляли ритуальні слова…» [7, с. 55]. Пасха в дохристиянські часи святкувалася євреями як пам’ять про милість Божу, що повелів своєму народові позначити одвірки своїх помешкань кров’ю ягняти, аби врятувати від загибелі.

Дослідник духовної культури А. Н. Афанасьєв відзначав: «У Персії до пізнішого часу дотримувалися звичаю – в березні місяці битися червоними яйцями, ставити їх на стіл і посилати в дар своїм друзям» [8, с. 535]. Easter (Пасха) у кельтів вшановувала родючість та присвячувалася богині Естрі (Венері / Фріді). Яйце споконвіку символізувало запліднення, а високий хліб – чоловічий початок. Стосовно дохристиянської атрибутики митрополит Іларіон (І.І. Огієнко) писав: «Великдень, цебто Воскресіння Христове, врочисто святкується, але до цього святкування здавна увійшли й поганські звичаї. Ще Карфагенський Собор 318-го року виступив проти непотрібного в цьому святкуванні» [9, с. 288].

Ритуали в День всіх святих також часто асоціюються з Гаєм Фоксом (якого захопили і стратили 5 листопада за спробу підірвати Парламент у 1605 році). [10]

Сучасні традиції

Зараз Хеллоуїн традиційно відзначають дитячими розвагами, такими як: надкушування яблук, що плавають у ємностях з водою, оповідання історій про привидів та вирізання облич із гарбуза та ріпи. Зазвичай ці обличчя підсвічуються зсередини свічкою або ліхтарями. Використання гарбузів є відносно «новою» американською традицією, так само, як і ходіння по сусідах зі словами “Trick or treat” (коли господар мусить частувати гостей солодощами, аби уникнути недобрих жартів). У давнину в Ірландії бідні люди ходили від помешкання до помешкання, пропонуючи помолитись за померлих, за що отримували невелику винагороду. Існує також легенда про хитрого грішника Джека, якого не прийняли ні до пекла, ні до раю, тому він поневірявся Землею з пекельним вогнем у руках. Для того, щоб полум’я не згасло, Джек використовував гарбуз, який став згодом символом свята. Традиційним є також ворожіння: в Ірландії вірили, що опівночі у дзеркалі можна побачити обличчя свого чоловіка, шотландські дівчата вішали мокрі простирадла перед багаттям, аби побачити образ судженого, вірили, що можна побачити відьму опівночі, якщо вдягти одяг навиворіт. Також символами цього свята є кішки, відьми та сови. [11]

Сьогодні проводять змагання на самий великий гарбуз та на швидкість вирізання «ліхтаря». На Хеллоуїн зазвичай ходять в гості, хоча цей день не є державним святом навіть в англомовних країнах. Салем, Массачусетс, Анокає є самопроголошеними столицями Хеллоуїна, Бостон утримує рекорд за кількістю гарбузяних ліхтарів, Хеллоуїн-парад у Нью-Йорку приваблює мільйони глядачів.

У багатьох країнах (наприклад, Франція та Австралія) це свято сприймається як небажане та надмірно комерційне.

Існують фобії, асоційовані із Хеллоуїном: фасмофобія (страх перед привидами), вікафобія (страх перед чаклунством), ніктофобія (страх темряви) та самайнофобія (страх перед цим святом).

Віднедавна молодь в Україні чекає 31 жовтня, аби побешкетувати і розважитися у процесі креативного перевтілення. Образи привидів, духів та відьом традиційно характеризуються контаверсійністю, непередбачуваністю, загадковістю, наявністю надлюдських можливостей, небезпечністю, є антигероями і викликають інтерес та бажання їх дослідити. Наразі це свято втратило своє культове значення, а перевдягання та елементи гри сприяють десакралізації згадуваних міфологічних істот.

Розширення уявлень студентів та учнів про витоки, специфіку святкування та можливості творчого дослідження традиційних образів позитивно впливає на внутрішню мотивацію до вивчення англійської мови. У мережі інтернет можна знайти цілу низку цікавих методичних розробок, присвячених тематиці Хеллоуїна: плани уроків (за авторством: Х. Дорон, Н. Нікітіної, Н. Орішич, М. Фурдиги та інших), тематичний блог на сайті grade.ua (контент-менеджер – Ю. Чорна.), сценарії свят (наприклад, у професійному он-лайн журналі naurok.com.ua за авторством О. Куширець), практичні вправи (підготовані видавництвом «MMPublications»), можна також добрати фільми: художні («Hocus Pocus», «Halloween», «Trick or treat») або документальні («History of Halloween», «The origin of Halloween», «The real story of Halloween», «Halloween: the inside story») та багато іншого.

Використані джерела

  1. Грудова Н. Творчий потенціал соціокультурного компоненту процесу вивчення іноземної мови. Актуальні проблеми формування творчої особистості вчителя початкових класів: збірник матеріалів другої Всеукраїнської науково-практичної конференції (17–18 жовтня 2001 р.). Вінниця, 2001. С. 124-126.
  2. Ancient Samhain. URL: https://www.history.com/topics/holidays/samhain.
  3. Історія релігії в Україні: навчальний посібник / А.М. Колодний, П.Л. Яроцький, Б.О. Лобовик та ін. К.:Т-во «Знання», КОО, 1999. С. 579.
  4. Ріпецький. М. Початки християнства в Україні. Вид-во «О.О. Василіян», Мондер, Алберт, Канада, 1952. С. 24.
  5. Тупик О. Синтез язичницьких і християнських традицій у релігійній культурі українців на сучасному етапі // Етнічна історія народів Європи. 2000, Вип. 7. С. 54–58. URL: http://www.aratta-ukraine.com/sacred_ua.php?id=126.
  6. Теологический энциклопедический словарь под редакцией Уолтера Элвелла. М.: Ассоциация «Духовное возрождение», 2003. С. 995.
  7. Войтович В. М. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. С. 55.
  8. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу . М.:«Индрик», 1994. Т.I, С. 535.
  9. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу: Історично-релігійна монографія. Київ: «Обереги», 1992 р. С. 288.
  10. History and Traditions of Halloween in Britain / Historic UK. URL: https://www.historic-uk.com/CultureUK/Halloween/
  11. 56 Spooky and Fun Halloween Facts / FactRetriever.com URL: https://www.factretriever.com/halloween-facts
  12. Воропай. О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. Мюнхен, 1958. Т.І. 310 с.
  13. Воропай. О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. Мюнхен, 1958. Т.ІІ. 289 с.
  14. Косідовський З. Оповіді євангелістів: пер.з пол./ Післямова і приміт. І.С.Свєнціцької. 2-е укр. Вид. К.: Політвидав України, 1985. 262 с.
  15. Лозко. Г. Українське язичництво. K.: Укр. центр духов, культури, 1994. 96 с.
  16. Наулко В.І. Культура і побут населення України К.: Либідь, 1993. 288 с.
  17. Повість врем’яних літ. Харків: Фоліо, 2008. 317с.
  18. Свенцицкая И.С. Раннее христианство: страницы истории. М.: Политиздат, 1987. 338 с.