Академічна мобільність – це можливість учасників освітнього процесу (студентів, викладачів та ін.) навчатися, викладати, стажуватися чи проводити наукову діяльність у іншому закладі вищої освіти або науковій установі на території України чи поза її межами (ст. 1 Закону України «Про вищу освіту»).

Право студентів на академічну мобільність регулюється Законом України «Про вищу освіту», Положенням про порядок реалізації права на академічну мобільність, затвердженим постановою КМУ від 12 серпня 2015 р. № 579. Окрім цього, заклади вищої освіти приймають внутрішні правові акти щодо реалізації права на академічну мобільність. Такі акти діють у провідних (Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (КНУ), Київському національному лінгвістичному університеті (КНЛУ), Національному університеті «Львівська політехніка») та інших навчальних закладах [1].

Відповідно до Закону України «Про вищу освіту», студенти мають право на академічну мобільність (в межах України та за її межами). Студенти, які реалізовують це право, не відраховуються з університету, за ними зберігається місце та стипендія (ст. 46, 62). Виплата стипендії зберігається у повному обсязі, якщо студент не отримує фінансування в межах програми мобільності або отримує лише частково (програма покриває вартість проживання, а кошти на дорожні витрати не передбачено).

Положенням про порядок реалізації цього права визначено наступні форми академічної мобільності: навчання за програмами академічної мобільності; мовне стажування; наукове стажування. Академічна мобільність може бути внутрішньою та зовнішньою, коли обраний університет чи установа знаходяться за кордоном.

Академічна мобільність може бути також ступеневою, якщо студент навчається у закладі вищої освіти, аби здобути освітній ступінь (бакалавра або магістра), або кредитною, коли в результаті навчання студент вивчає певні навчальні дисципліни або набуває компетентностей та інших результатів (які не оцінюються в кредитах ЄКТС, проте можуть бути визнані закладом постійного місця навчання).

Формування єдиного світового освітнього простору, на думку філологині Грищук Ю., відбувається через зближення підходів різних країн до організації освіти, а також через визнання документів про освіту інших країн [2]. І саме академічна мобільність і є однією з необхідних умов формування спільного освітнього простору [2].

У світі академічна мобільність має системний, організований на рівні державної політики характер, а в Україні вона залишається спонтанним та індивідуальним явищем.

Кількість іноземних студентів у ВНЗ України залишається порівняно не великою. З 2010 року іноземні студенти мають право обирати мову навчання, частіше обирають англійську, проте не всі вищі навчальні заклади мають можливість забезпечити навчання англійською мовою (подекуди викладаються англійською лише окремі предмети, а здобувачі освіти зацікавлені у вивченні цілої програми за певною спеціальністю). Виправдано змістовий компонент професійної освіти передбачає збільшення годин на опанування іноземної мови, адже одна із проблем полягає у браку різногалузевих спеціалістів, здатних викладати свій предмет іноземною мовою.

Водночас зростає кількість українців, що їдуть на навчання за кордон (найчастіше – до Польщі, Німеччини, Росії, Чехії, Італії, США, Іспанії, Франції, Канади та Австрії).

Одним із чинників, що приваблюють українського студента (окрім перспективи працевлаштування за межами України в подальшому, можливості отримання стипендії, безпеки та забезпечення особистих прав та свобод, відсутності корупції, якість і сучасний контент освітньої програми та можливість вибору дисциплін) є доступність реальної академічної мобільності в рамках певної програми, фінансованої ВНЗ або іншими організаціями.

В найближчій перспективі перед нашим суспільством постане вкрай серйозна проблема: на українському ринку праці (який вже потерпає) критично бракуватиме висококваліфікованих конкурентоспроможних фахівців, здатних адекватно реагувати на виклики сьогодення.

В усіх європейських країнах спостерігається тенденція до погіршення демографічної ситуації. Населення старіє, більша кількість людей помирає, аніж народжується (для порівняння: в Уганді більше 50% населення складають діти віком до 14 років).

Тому світові фахівці в галузі міграційної політики, працевлаштування та торгівлі включилися в процес регламентації, організації та фінансування академічної мобільності (ЮНЕСКО, ОЕСР, ЄБРР, Світовий Банк тощо), адже вони усвідомлюють виклики та цілеспрямовано намагаються подолати наслідки за рахунок створення привабливих умов для освіти і проживання молоді з інших країн.

Сьогодні за кількістю студентів, які навчаються за кордоном, попереду азіатські країни – Китай, Індія та Південна Корея (що не тільки фінансують академічні обміни студентів, але і активно залучають закордонних фахівців до викладання у своїх вищих навчальних закладах). Після навчання за кордоном студенти з цих країн, здебільшого, повертаються працювати на батьківщину, де їм гарантоване визнання диплома міжнародного зразка (на відміну вад України) та гідна платня за кваліфіковану працю.

Українське ж суспільство, на нашу думку, недостатньо переймається збереженням генофонду та створенням умов для освіти і працевлаштування прогресивної молоді та кваліфікованих спеціалістів.

За міжурядовими та міжвідомчими угодами, щорічно їде вчитися за кордон близько двох сотень осіб. У рамках прямих угод між українськими та закордонними освітніми закладами щорічно кілька тисяч осіб стажуються за кордоном.

Закордонне навчання й стажування за кошти держави або Євросоюзу становить лише кілька відсотків від офіційно оголошуваної кількості. Затвердження низки документів та положень про академічну мобільність студентів вищих навчальних закладів не сприяє академічній мобільності.

Стажування викладачів українських вищих навчальних закладів обов’язково відбивається на рейтингу, проте здійснюється, здебільшого, коштом викладачів, не координується і не фінансується закладом або державою. В окремих ВНЗ тривале стажування за кордоном навіть не зараховується як підвищення кваліфікації, що, в свою чергу, негативно відбивається на мотивації викладача до участі у програмах академічної мобільності.

Спільні наукові проєкти із провідними європейськими університетами мають поодинокий характер. Укладання договорів про обмін кадрами часто має однобічній характер: іноземні університети можуть профінансувати своїх фахівців, а вітчизняні – ні. Фінансування академічної мобільності МОН України пропонує здійснювати за рахунок коштів ВНЗ, фондів підтримки та розвитку вищої освіти, грантів, тощо [3]. Отже, фінансовий чинник – суттєва перешкода розбудови вітчизняної освіти.

Значно сприяло б академічній мобільності створення інформаційної бази даних щодо світових університетів, інтернаціоналізація навчальних планів, розробка мережевих ресурсів, організація служб для адаптації студентів у новому середовищі, підвищення кваліфікації та перепідготовки для викладачів.

Освітню мобільність у світі забезпечує низка спеціальних програм із багатомільйонними бюджетами. Щороку спостерігаємо збільшення академічної співпраці за рахунок участі українців у таких програмах: «ЄС Темпус», «Стипендіальна програма фонду Фулбрайта», «Програма імені Жана Моне», «Seven Framework Programme for Research», «Erasmus». Наприклад, за останні два десятиліття програмою «Erasmus» скористалися понад 1,7 міліонів (!) громадян ЄС, і поодинокі ВНЗ України, які мають реальні партнерські зв’язки.

Отже збільшення ефективної академічної мобільності можливе лише за умови створення цілісної системи національної академічної мобільності, що включає розробку нормативно – правового та економічного механізмів.

Професійна мобільність студентів, викладацького та адміністративного складу сприятиме конкурентноспроможності національної освітньої системи та залученню іноземних студентів до навчання в Україні.

Академічна мобільність сприятиме інтеграції майбутнього спеціаліста у міжнародну академічну спільноту в рамках глобального професійного простору, що відіб’ється на розвиткові інтеркультурної компетентності та збільшить шанси на творчу та професійну самореалізацію. [2]

Використані джерела:

  1. Освіта. URL: https://osvita.ua/vnz/high_school/71057/.
  2. Грищук Ю.В. Міжнародна академічна мобільність в Україні: проблеми та перспективи. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/33686818.pdf.
  3. Урядовий портал. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gumanitarniy-rozvitok/akademichna-mobilnist-yak-faktor-integracii-ukraini-u-svitoviy
  4. Гуляєва Н. М. Мобільність викладачів і студентів: проблеми та орієнтири // Матеріали VI щорічної міжнародної конференції «Розбудова менеджмент-освіти в Україні» (17-19 лютого 2005 року м. Дніпропетровськ). К.: Навч.-метод. центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005. С. 76–81.
  5. Освітологічний дискурс, 2014, No 2 (6) 38. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/33686818.pdf.
  6. Освітній портал Педпреса 24.05.2013 р. URL: http://pedpresa.com.ua/blog/inozemni-studenty-prynesly-ukrajini-ponad-4-milyardy-hryven.html
  7. Карпенко М. М. Пріоритети розвитку вищої освіти в Україні в руслі загальноєвропейських тенденцій. URL: https://scholar.google.com.ua/citations?view_op=view_citation&hl=uk&user=U44P9I8AAAAJ&citation_for_view=U44P9I8AAAAJ:u5HHmVD_uO8C.
  8. Федорова І. І. Академічна мобільність українських студентів сучасного освітнього простору. URL: http://osvita.ua/abroad/higher_school/39508/.